Освіта – найбільше благо для людини
Щороку, в першу неділю жовтня, усі українці святкують День працівників освіти. Адже немає в світі людини, чия доля ніколи не перетиналася б з долею вчителя, вихователя, викладача. Саме освітяни з самого малку ведуть нас крізь терна знань, навчають життєвої мудрості, віддають нам частку своєї душі.
Кожна ланка освітнього процесу по своєму особлива і прекрасна.
У Мереф’янській ОТГ працює п’ять закладів дошкільної освіти, в яких організованим вихованням і навчанням охоплено 527 дітей. В дитячому садку вихователь має бути різноплановим фахівцем. На заняттях він виконує роль вчителя, де за допомогою картинок, іграшок, казок розвиває у дітей увагу, кмітливість, посидючість, розумові здібності. Граючись – вихователь стає для малят справнім другом, з яким можна поділитися найтаємнішим, розповісти про свої пригоди. В садку вихователь виконує і роль мами. Саме вона допомагає тримати ложку в руці, сісти зручніше, доїсти обід, вимити руки і приготуватися до післяобіднього сну.
Дуже важливий і психологічний аспект – потрібно знайти не тільки індивідуальний підхід до дитини, а й порозумітися з батьками. Кожен день, зустрічаючись вранці і прощаючись вечорами, не дозволяти їм ні на одну секундочку сумніватися в безпеці й любові до їхніх дітей.
Далі дітей ведуть стежкою знань – вчителі загальноосвітніх закладів. У Мереф’янській громаді працює вісім закладів загальної середньої освіти, в яких здобувають освіту 3010 учнів. Сприятливість умов освітнього середовища у Мереф’янській ОТГ підтверджують визначні здобутки педагогічних та учнівських колективів у різноманітних конкурсах.
Шкільні роки – це найвідповідальніша пора, адже саме від цього життєвого етапу залежить майбутнє учня. Вчителі бачать, як ми ростемо, тактовно допомагають долати перешкоди, розуміти життя. Саме у школі ми вчимося дружити, прощати, бути милосердними, а це так важливо в наш час. Крім знань, зі школи ми виносимо найцінніше – вміння бути людиною. А шкільна дружба – найдовша і найвірніша.
Позашкільна освіта є також невід'ємною часткою життя підлітків. Про це говорить значна кількість творчих та спортивних колективів діючих в громаді, вихованці яких займають призові місця на змаганнях не тільки обласного і всеукраїнського рівня, але й міжнародного. Загалом в закладах культури Мереф'янської громади працює 38 гуртків, які налічують близько 1000 учасників.
Не можна забувати і про інклюзивну освіту, яка наразі активно розвивається, як у нашій громаді, так і в Україні в цілому. Адже саме завдяки спеціалістам цього напрямку відбувається включення дітей з особливими потребами у загальноосвітній простір.
Напередодні цього чудового свята, кореспонденти «МВ» поспілкувалися з представниками різних освітніх напрямків Мереф'янської громади, аби дізнатися як вони потрапили в освітній процес, чим вони живуть, що їх надихає і як бачать розвиток свого напрямку в громаді.
Це чудові жінки, які не просто працюють, вони живуть своєю справою. З ними можна спілкуватися годинами. Енергія і запал з якими вони розповідають про свою справу говорить лише про одне – ми йдемо у вірному напрямку. І допоки дітей нашої громади виховують такі Вчителі, ми можемо бути певні, що з них виростуть мудрі, впевнені і благородні люди.
***
Перша наша героїня вихователь Мереф’янського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 1 – Сердюк Наталія Миколаївна.
«Стати вихователем – була моя мрія дитинства», – розповідає Наталія Миколаївна, – «Живучі у багатоквартирному будинку і маючи велику кількість сусідів, мені завжди було кого понянькувати. А коли мама народила сестричку – відмовлялася навіть гуляти з подругами. Мені було тоді 6 років. Я ставала на стілець біля ліжечка новонародженої сестрички і розповідала їй вірші, казки, співала пісні».
«Я цілеспрямовано йшла навчатися на вихователя, хоча був вибір – вихователь, або вчитель. Після навчання, за розподілом, потрапила у Високий, де пропрацювала три місяці, а потім переводом влаштувалась до Мереф’янського ДНЗ № 1» – ділиться спогадами Наталія Миколаївна.
Працює вихователем вона вже 21 рік, 15 з яких – має звання вихователь-методист. Тричі була вихователем року, має авторські напрацювання занять, які з успіхом впроваджує в освітньому процесі, а також ділиться своїм досвідом роботи на міському, районному та обласному рівнях. Щирі посмішки дітей, оченята, які все помічають, їхня безпосередність – все це щодня надихає Наталію Миколаївну на працю, нові ідеї та творчі звершення: «Я щодня йду на роботу з радістю і посмішкою, бо відчуваю – мене тут чекають».
Згадує Наталія Миколаївна і своїх випускників – і тих, хто тільки но вийшов з-під її крила, і вже зовсім дорослих. Особливо запам'ятався їй перший випуск. До речі, начальник відділу освіти, культури і спорту Мереф’янської міської ради Руслан Дейнека також буж вихованцем Наталії Миколаївни.
«У майбутньому хочеться щоб держава трохи більше підтримувала розвиток дошкільної освіти. Також хотілось би більш осучаснити садки і наповнити освітній процес інноваційними технологіями, аби йти у ногу з часом» – висловлює свої побажання Наталія Миколаївна щодо майбутнього розвитку дошкільних навчальних закладів громади.
***
Робота вчителя – більше ніж сухий виклад рекомендованого «зверху» матеріалу. Це важка праця, що вимагає повної віддачі. Як стати саме таким педагогом, розповіла нам Жупійова Марина Єгорівна, вчитель фізичної культури і спорту комунального закладу «Мереф’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6».
Марина Єгорівна до своєї роботи ставиться творчо й відповідально. На кожному уроці панує атмосфера доброзичливості, відчувається, що педагог прагне захопити учня, наділити його знаннями та навичками, які знадобляться у майбутньому.
«Моя перша трудова діяльність була пов’язана з великим спортом. Працюючи у Центрі олімпійської підготовки легкоатлетів, я влилася у спортивну родину і зрозуміла, що викладати спортивні дисципліни – це моє покликання. Там же я познайомилася зі своїм чоловіком і відтоді моє життя було повністю пов’язано зі спортом.» – згадує Марина Єгорівна. Любов до спорту підтримали й їхні сини, які є багаторазовими переможцями і призерами всеукраїнських та закордонних чемпіонатів з тхеквондо ВТФ.
Марина Єгорівна працює в шостій школі вже 12 років. За цей час в неї було багато досягнень та нагород. Вона постійно підвищує свою професійну кваліфікацію, бере участь в різноманітних конкурсах, змаганнях, як то педагогічний ярмарок, вчитель року, тощо. «Та всі ці досягнення – це моя робота, це необхідність. Справжній показник професійності вчителя – це досягнення її учнів» – стверджує Марина Єгорівна. Найбільша її гордість, як вчителя – це участь вихованців в олімпіаді по фізичній культурі, де вони займали призові місця в обласних та всеукраїнських змаганнях.
Прагне Марина Єгорівна змінити і підхід до викладання спортивної дисципліни у школах та впровадити нові види спорту у шкільну програму. Надихнув її на це проект Олександра Педана зі сприяння розвитку спорту серед школярів «JuniorZ». Переймає вона і закордонний досвід викладання.
Також Марина Єгорівна активно долучається до розбудови спортивного простору Мереф’янської громади. Яскраві приклади – подання проектів на Харківський обласний конкурс міні-проектів розвитку територіальних громад «Разом в майбутнє» та конкурс «Бюджет участі», який реалізується за підтримки програми «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE).
Тож, Марина Єгорівна не просто вчитель – вона майстер своєї справи. Своєю щоденною працею вона намагається вивести фізичну культури громади на новий європейський рівень. Сподіваємось в неї все вийде!
***
Напрями позашкільної освіти Мереф'янської громади досить різноманітні і цікаві. Та в сьогоднішньому оповіданні, хотілося б трохи ближче познайомити вас, наші любі читачі, з директором комунального закладу «Мереф’янська дитяча музична школа» – Опешко Ларисою Миколаївною.
Лариса Миколаївна поринула у чудовий світ музики ще у 7 років. «У дитинстві, дівчинка, яка мешкала по сусідству, якось запросила мене на концерт, де вона грала на фортепіано. В ту саму мить я закохалася в цей інструмент», – ділиться спогадами Лариса Миколаївна. – «Після того, як я почала займатися музикою – вирішила остаточно, що іншої професії в мене бути не може. З тих пір я ніколи зі своїм інструментом не розлучаюсь – це моє життя, моє хобі».
Спочатку в м.Мерефа була музична студія, де і почала своє навчання грі на фортепіано Лариса Миколаївна. Та у 70-х роках студію було реорганізовано у музичну школу №31. Після чого вона закінчила музичне училище, почала працювати за фахом і водночас вступила до музичної консерваторії на заочне відділення. Тож стаж роботи Лариси Миколаївни вже складає 42 роки, 18 з яких вона працює директором музичної школи.
«В нашій школі дуже гарний колектив – майже всі вони, до речі, випускники цієї школи. Тут діє багато відділень: театральний клас, відділення хору, ансамбль скрипалів, гітаристів, навчаються грі на фортепіано, тощо» – розповідає Лариса Миколаївна.
Вихованці музичної школи постійно беруть участь і займають призові місця у районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Гарні талановиті учні – ось що надихає керівника музичної школи на нові ідеї та досягнення. З такими дітьми хочеться більше спілкуватися, більше займатися музикою. Яскравим прикладом таланту та наполегливої праці – є випускник музичної школи, дирижер симфонічним оркестром Ярослав Шемет, якого запрошують диригувати по всій Європі.
«Дуже хочеться, щоб якомога більше дітей займалися музикою, адже музика, мистецтво – завжди змушує дітей інакше мислити, воно облагороджує, робить людину інтелігентною, вихованою, високоосвіченою та інтелектуальною» – запевняє Лариса Миколаївна.
Мріє Лариса Миколаївна про створення, на базі музичної школи, – школи мистецтв. Де була б велика концертна зала, вистачало класів, для занять, була змога розширити напрями, за якими можуть займатися діти.
***
У 2018 році в Мереф'янській громаді значну увагу приділили впровадженню системи інклюзивної освіти. Наразі активно функціонує комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр», директором якої є Педан Таїсія Михайлівна.
Бажання працювати в освітній сфері у Таїсії Михайлівни з'явилося ще у школі. Але батьки вважали, що краще для доньки буде здобути медичну освіту, а не педагогічну. Закінчивши з червоним дипломом, тоді ще, Харківське медичне училище, Таїсія Михайлівна вирушила працювати на станцію швидкої медичної допомоги. Протягом наступних 10 років вона не тільки працювала на швидкій, але й навчалася в Харківському національному університеті внутрішніх справ на факультеті психології. Здобувши вищу освіту Таїсія Михайлівна згадала свою давню мрію – працювати у школі. Спробувавши, вона зрозуміла – це її справа. «Тому завжди батькам і кажу – слухайте своїх дітей», – запевнює вона. З 2012 по 2018 рік – працювала психологом у КЗ «Мереф'янський медичний ліцей», де отримала великий досвід роботи. У минулому році Таїсії Михайлівні було присвоєне звання старший викладач, учні під її плідним керівництвом ставали призерами обласних етапів конкурсу науково-дослідних робіт Малої Академії Наук та Всеукраїнського конкурсу «Молодь обирає здоров'я», регулярно публікується у наукових виданнях, тощо. Крім того, у 2016 році Таїсія Михайлівна вирішила здобути другу вищу освіту за напрямом «Менеджер-керівник установ в освіті». «Мені завжди не вистачає знань, – каже вона – я постійно готова навчатися чомусь новому. Вважаю, якщо людина перестає навчатися – вона вмирає. Тому це один з основних критеріїв при відборі фахівців до моєї команди».
«Коли було оголошено конкурс на посаду директора Інклюзивно-ресурсного центру я одразу вирішила спробувати. Адже значний багаж знань і досвід роботи давали мені розуміння того, як повинна функціонувати сфера інклюзивної освіти, як знайти індивідуальний підхід до кожної дитини та скоординувати роботу спеціалістів таким чином, аби кожна дитина з особливими потребами почувала себе зручно у загальному середовищі», – розповідає Таїсія Михайлівна. – «В мене повірили і за результатами конкурсу я стала керівником центру. Наразі у нас чудова команда, якій я повністю довіряю, і сподіваюсь, що разом – у нас все вийде».
Кореспонденти «МВ» поцікавились, що ж надихає Таїсію Михайлівну на безперервну самоосвіту та активну професійну діяльність: «Результат – найкраща мотивація для роботи. Коли ти бачиш, що дитина раніше цього не вміла робити, а зараз в неї все виходить – це найвища нагорода, яка тебе стимулює на подальші дії. Крім того мене всіляко підтримує у всіх починаннях – родина».
«В перспективі розвитку центру хотілося б створити медіатеку для дітей з різними сенсорними вадами та ресурсну кімнату, де б діти змогли отримати психологічне розвантаження» – такими планами на майбутнє поділилася з нами Таїсія Михайлівна
