Мереф’янська громада
Харківська область

Історична довідка

Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, було засноване 1595 року. Протягом XVII та першої половини XVIII ст. поселення було опорним пунктом оборони від татарських набігів. В кінці XVII, на початку XVIII століть в Мерефі була побудована земляна фортеця. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який потім відійшов в якості спадщини його доньці. Вона вийшла заміж за Івана Артемова, хутір отримав назву Артемовки, який став в 1928 року складовою частиною міста.

До 1765 року Мерефа − сотенне містечко Харківського полку (місцевими сотниками у XVIII столітті були представники козацького роду Щербин). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Святого Апостола Петра) і сотенну печатку (з зображенням серця, увінчаного хрестом і пробитого навхрест шаблею та стрілою).

З 1765 року в Мерефі розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи. Мерефа в той час була третім за кількістю населення населеним пунктом Харківського повіту, поступаючись лише військовій слободі Дергачі з населенням 2387 чоловік та казеному селищу Липці з населенням 1628 чоловік.

Після реформ які відбулися у 60-х роках XIX ст. починається швидкий розвиток промисловості, в тому числі й в Мерефі. У 1867 році через Мерефу прокладена залізниця. Це також сприяло прискоренню розвитку промисловості в Мерефі. В кінці XIX ст. в Мерефі засновано два крупних підприємства: склозавод та Артемовський спиртзавод.

За даними на 1864 рік у казеній слободі, центрі Мереф'янської волості Харківського повіту мешкало 3997 осіб (1962 чоловічої статі та 2035 — жіночої), налічувалось 645 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 4 щорічних ярмарки та базари.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 7950 осіб.

У XIX столітті в місті було два великих підприємства і 12 тис. населення, реальне училище, земська лікарня. До 1917 року скляний завод був придбаний Мівінгіфським акціонерним товариством. Після революції та громадянської війни в місті встановлюється радянська влада. За період індустріалізації СРСР в Мерефі будувалися нові підприємства та реконструювалися існуючі. У довоєнний час було зведено кілька шкіл, лікарня, клуби, дитячі садки.

1928 році Мерефа отримала статус міста.

У жовтні 1941 року Мерефу окупували гітлерівські війська. У травні 1942 року в околицях Мерефи тривали важкі бої, що відомі в історії під назвою Харківська операція 1942 (операція «Фредерікус»). Внаслідок прорахунків командування тоді потрапили в оточення й загинули десятки тисяч солдат і офіцерів Червоної армії.

Місто переходило з рук у руки декілька разів, остаточно Мерефу звільнили від гітлерівців 5 вересня 1943 року.

В 1945 році створена бджілостанція і школа бджолярів, яка протягом десятиліть була однією з найавторитетніших в СРСР і провідних в Україні.

В 1952 році від Мерефи до Харкова запущена електричка.

В 1946-1959 роках побудовані: цегляний завод, меблева фабрика, хлібзавод, мікрорайон міста Шовкостанція та стадіон в сел. Селекційне.

В 1970-х з Харкова на територію Мерефи переведений інститут баштанництва АН СРСР. Побудовані корпуси науково-дослідного інституту, інфраструктура селища Селекційне.

В 1965-1975 роках збудовано завод ЗБВ, завод залізничних опор, радіорелейний завод, взуттєва фабрика та палац культури в селищі Селекційне.

В 1992-1996 роках футбольний клуб «Авангард» міста Мерефи виступав в загальнонаціональному чемпіонаті України (третя і друга ліга в 1996/97) на правах команди, яка виграла чемпіонат Харківської області з футболу (4 рази підряд), і займаючи призові місця в перехідних турнірах.

Транспорт.

Місто пов'язане залізницею (станція Мерефа) з містами Харків, Південне, Люботин, Зміїв, Первомайський, Лозова, Красноград за допомогою приміських потягів. Пасажирські потяги в Мерефі переважно не зупиняються. Існує також автобусне сполучення з Харковом та іншими населеними пунктами Харківської області.

Пам'ятки.

  • Пам'ятник Івану Сірку на центральній площі.
  • Храм і цілюща «чудодійна» купіль на місці отримання ікони Озерянської Божої Матері (село Озеряна за околицею Мерефи)
  • Приватний етно-музей − старовинна Українська хата, вік якої 270 років без реконструкції (село Озеряна, біля Озерянського храму і купелі).
  • Заплава річки Мжа − унікальна біосферна територія з рідкісними видами водоболотних птахів і рослин − проектується створення Регіонального (або Національного) ландшафтного парку.
  • Братська могила жертв голодомору 1933 року в Сухоярському лісі.
  • Музей бджільництва.
  • «Бельгійські будинки» − квартал двоповерхових будинків унікальної архітектури, побудованих в 1911 році за бельгійським проектом для співробітників скляного заводу, які приїхали з Бельгії. Єдині у своєму роді на східній Україні, розташовані поруч з вокзалом (на стороні заводу).
  • Пам'ятник архітектури − приміщення загальноосвітньої школи № 1 (1914, імовірно, архітектор Б. Корнієнко).
  • Пам'ятник Івану Сірку.

Іван Сірко. Припускають що він родом з Мерефи. Брав участь у заселенні цих місць. Проживав на території нинішнього мікрорайону Артемівка, яка була його родовим маєтком. В деяких літописах Мерефа навіть називалася Сірківкою. Хоча сьогодні деякі дослідники факт народження в Мерефі спростовують, докази про те, що Сірко тривалий час разом із сім’єю тут жив – є незаперечними.

Місто Мерефа межує на півдні з Ново-Водолазьким районом, на сході − з Зміївським районом, на півночі та заході − з містом Харковом.

Через місто протікає 3 річки: Мжа, Мерефа та Ржавчик.

Відстань від обласного центру  міста Харкова залізницею – 22 км, автомобільними шляхами – 25 км.